Неопубликованное:

М.А.Руденко. Мысли о вытынанках.

 

Выдержки из писем Марии Авксентьевны Руденко к Алексею Максимовичу Петриченко любезно предоставлены для опубликования дочерью коллекционера, хранительницей уникальной коллекции вырезок Асей Алексеевной Петриченко. Аутентичность писем сохранена полностью.

      Вчитываясь в строчки, написанные рукой Марии Авксентьены, мы видим, что её волновали самые разнообразные вопросы, в том числе - вопрос о чистоте жанра народного искусства вытынанки, о технологии изготовления произведений, их тематике и об отношении государства к произведениям народного искусства.

 

      Комментарии – А.А.Петриченко.

      Первое письмо пришло в октябре 1975 года, где Мария Авксентьевна рассказала о своей семье, о своих увлечениях разными видами искусства и работе в сфере обрядовости. Много разышлений мастерицы посвящено вытынанке.

12 октября 1975 года.

"… Витинанок у мене кiлька десяткiв всього.

Це чотири роки минуло в червнi, як першi з них появились на свiт.

Коли б мене десь вислали на Соловки з папером i ножницями, то я б привезла велике богатство. А так тiльки мрiєю i живеш.
А почалось це так. Хороший друг нашої сiм'ї, Сiнкевич Борис Якович, власний кореспондент "Молодi України", що живе у Вiнницi, вiдвiдав виставку образотворчого мистецтва в Могилевi-Подiльскому i привiз до нас кiлька витинанок Салюкiв.

- Чи не змогли б ви так вирiзати? – запитав, знаючи, що я люблю все подiбне.
Я пригадала, як бабка моя вирiзала чудернацькi квiти, пiвнi, коники, козакiв, дiвчат i iн. та лiпила на коминi, на сволоку, i сказала, що спробую.

Насамперед, це були, звичайно, квiти.

Всiм, а особливо Борису Яковичу, вони дуже сподобались. Вiн мене пiдтримує, пiдбадьорює i зараз, пророкуючи витинанкам свiтлу долю. Це i дало їм дорогу в життя. Борис Якович – хрещений батько моїх витинанок.

… Думаю серйозно попрацювати над ними. А тем у мене – море, невичерпне. Це i рослиннi орнаменти (а їх без лiку), i сюжети до народних творiв i всi випадки, на всi досягнення в нашому прекрасному життi.

… Вирiзаю маленькими ножницями, вирiзку яких Вам i посилаю.

… Нiколи i нiкому я своїх нiяких робiт не продавала i не продаватиму. Я їх дарую тим людям, що цього заслуговують. Якщо Ви хочете добра для мене, то я повинна вiдплатити Вам тим же. Для Вашої колекцiї я виготую поступово витинанки…"
Ноябрь 1975 года.
"… Ви пiднiмаєте натхнення до дальнiшої творчостi, i прийдеться менi серйознiше вiднестись до витинанок, якщо вони послужать людям.
Жалiєте, що витинанки не стали справою всього мого життя, а я й так чуть було не залишила їх. Це ж робота дуже кропiтка, вимагає великої пильностi, наполегливостi й часу. Понесла я їх показати художнику у видавництвi "Мистецтво" в Київi. Вiн подивився i дуже байдуже сказав, що такi роботи не цiняться, що потрiбнi такi, вiд яких держава має прибуток. От малюнки Марiї Приймаченко йдуть за кордон, за них платять золото. Дуже цiняться Петрикiвськi розписи. А витинанки i вишиванки їм не затверджують i т.д…

… (её вытынанки) Були в районi на виставцi, привернули увагу вiдвiдувачiв…

… Клею я клеєм "П-В-А", кожну деталь намазую i по часточкам лiплю. Буває необережний рух – i витинанка спотворена. На клеєння в мене йде у 2-3 рази бiльше часу, нiж на вирiзання…"

7 декабря 1975 года.

"… То першi спроби. В них я йшла по слiдам моєї бабки: вона вирiзала i звала їх загальними назвами: близнята (це вдвоє складенi), четверики, шестерики, восьмерики. Вони Були не такi ажурнi. От вона намазувала (гусячим пером) клеєм з муки i лiпила на стiну, комин, сволок так, що потiм трудно було вiдшкребти. Ото й я так робила, не думаючи про те, що доля поведе їх у свiт широкий.

… Зараз вирiзаю я потрохи i чогось мене тягне в сторону отих давнiх народних четверикiв i т.iн. Вони привабливi своєю орнаментальнiстю, навiть сама переглядаю їх не раз… Їх роботи (Дубинко и Жукова) я можу порiвняти з пiснями професiйних поетiв i композиторiв, яких народ експромтом i не виконає…

Роботи ж мої i Васильової (багатьох я не знаю), саїнськi – не такi може високохудожнi, але це чисте народне мистецтво, як i отi разки веснянок, колядок, щедрiвок, весiльних пiсень, що й строфами не багатi i мелодiєю простi. Ото вийдуть на вулицю на народне яке свято люди, i всi заспiвають без попередньої пiдготовки, тiльки б хто почав. Отак я думаю, що такi пiснi-витинанки може переспiвати кожен. Хай не так, може краще, може гiрше, але зробить i сам помилується…

… Я пробувала й собi передати картину в паперi (iлюстрацiї до пiсень), ае це силуети, i чогось вони мене не ваблять, руки так i тягнуться до орнаментiв, що краще виходять. Не знаю бiографiй витинанцiв. Якщо ж Дубенко, Жуков i iн. без художньої пiдготовки в навчальних закладах виконують так свої роботи, то їх ми можемо звати народними, як, примiром, Катерина Бiлокур. Це моє божество, улюбленниця народу. Вона з гущi народу, а мистецтво її не унаслiдує i кожен з проф. художникiв…"

      Уже с этого года Мария Авксентьевна пишет о различных выставках и в районе, и в Киеве,  Харькове, во Львове, в Москве, в Ленинграде и Челябинске. О статьях в
журналах, об издании книги о ней. О знакомстве и переписке с другими вырезальщиками из России, Украины, Литвы и Беларуси.

Апрель 1981 года.

"…Була я у Львовi на вiдкриттi ретроспективної виставки "Українськi витинанки"…

… Я особисто вважаю, шо витинанка i аплiкацiя – це двi рiзнi речi, рiзного стилю i ваги. Ми вчимся у народу: як воно було, звалось.

Аплiкацiйними витинанками можно назвати роботи Павлової. Глущенко. Де на суцiльну витинанку наклеюються iншi кольори.
Петрикiвськi же розписи – це шедевр на всю Україну. Але то розписи, а складенi з паперу такi ж узори – це чистiсiнька аплiкацiя.
Витинанка суцiльна, всi деталi самi займають свої мiсця. Вона i здебiльшого симетрична або силуетна.

Про це ми сперечались i нi до чого не дiйшли. А все таки треба рiч назвати її iменем…"

30 августа 1984 года.

"…Чиста витинанка – це суцiльна картина, переважно симетрична. Картина ж з окремих частин – це була, є i буде аплiкацiя. Це якесь слово не українського походження i тому його чомусь бояться. Аплiкацiї колись були творами переважно мiського населення. Корiнь витинанок – село. У В.А. Дубiнки – витинанки. У нього де-не-де вкраплення iншого кольору на суцiльну витинанку. Це витинанка. А з частин складена – це не складна витинанка, як пояснює її автор, а проста аплiкацiя.
За технiкою вирiзання – витинанка складнiша. Це ж очевидна iстина.

На цю тему була в мене мова з досвiдченими науковцями старшого поколiння, якi пiдтвердили мої мiркування. А в Львовi велась у нас полемiка на цю тему. Петрикiвчани, Станкевич, Павлова хочуть звати їх витинанками. Там кожна деталь – витинанка, а разом – аплiкацiя. Вона по-своєму гарна, як i людина, що її готує, але ж iм'я не те.

Iснує ще й жанр – iнкрустацiя. Це теж не українське слово. А творчiсть же українська, ще й яка прекрасна.

От i аплiкацiя – теж гарна, але ж технiка не та.

Петрикiвчани в обiдi на мене за таке твердження, але ж хай не цураються iменi того твору, який вони вподобали.

- Ми прагнемо до соковитих барв у творi, - кажуть вони.

Правильно, петрикiвськi розписи – це слава України, вiдомi далеко за її межами, як неповторне диво. Але ж то розписи. Аплiкацiя ж – це легка справа.

Нарiзала всяких квiтiв та листочкiв та й чiпляй, куди хочеш. Що вирiзати кружальця i скласти кетяг калини, а що вирiзати цей кетяг, щоб жодна ягiдка не вiдпала…"

    Собственно, это и все. Остальные письма касаются вырезок, выставок, домашних дел и пр. Последнее (у меня) письмо датировано 1994 годом. Я помню, что М.Руденко писала маме уже после папиной смерти. Но те письма остались в Харькове, а может, и не сохранились. Помню, что там ее волновал вопрос, что станет с папиной коллекцией.

Вверх