Польща

Люцина Козловська (Lucyna Kozłowska ):
творець витинанок з-понад Каменної
(від першої особи) 

      Любов до витинанок я винесла з рідного дому. Кухня моєї бабусі була прикрашена гобеленами з народними мотивами, оздоблена клейонкою на буфеті і серветками, вирізаними з паперу. З дитинства я захоплювалася їх красою, майстерністю виконання і колористикою. Відвідуючи разом з чоловіком, художником-скульптором, ярмарки і виставки народного мистецтва, я мала можливість споглядати багато чудових витинанок, а також підглянути витинальниць у процесі роботи. Але тоді я воліла милуватися ними, ніж витинати самій.

    Через багато років, під впливом пані Цецилії Чернікевич, витинальниці з Бодзентина, і я вирішила спробувати свої сили у мистецтві витинання. Перші роботи були створені в середині 90-х років. Я виконую їх з кольорового паперу, не малюючи на ньому зображення. Ножиці замінюють мені олівець. Ідеї я черпаю з фольклору, Біблії і природи.

    Мені подобається, коли мої витинанки розповідають якусь історію. Думаю, що така наративність є тим, що їх характеризує і визначає їхню привабливість. З допомогою витинанок я розповідаю про життя святих, біблійні історії і легенди Свентокшиського регіону. Дика природа Свентокшиських гір є для мене невичерпним джерелом натхнення. Не бракує у витинанках і моїх власних ідей. На основі відносно простої народної витинанки намагаюся виробити свій власний оригінальний стиль і форми. Я застосовую симетрію і ритмічність уздовж однієї або декількох осей. Поєдную один з одним фігурні, геометричні, тваринні та рослинні мотиви. Хотіла б, аби традиція витинання не тільки не була забута, але й щоб молоде покоління збагатило її своїм досвідом, ідеями і техніками. Ось чому я намагаюся передати молоді свої знання та навички в цій сфері під час показів у музеях, школах, на ярмарках. Одним словом скрізь, де це можливо.

    Я брала участь у багатьох групових та індивідуальних виставках. Не без успіхів беру участь у конкурсах народного та релігійного мистецтва. І хоча вже отримала не одну нагороду, мірилом успіху для мене є не кількість дипломів і нагород, а радість, яку мої роботи дарують людям. Їх можна оглядати у кількох польських музеях – зокрема, в Ілжі, Ледногурі, Радомі, Музеї келецького села, Міському музеї в Тихах, Музеї іграшок та ігор в Кельце, а також у численних галереях і приватних колекціях у Польщі і за кордоном.