Майстри петриківської витинанки. Витоки й сьогодення.

     Олена Харченко.
     Майстер декоративно-прикладного мистецтва, член НСМНМУ

     Не тільки в Україні, але й далеко за її межами відомі майстри с.Петриківка Дніпропетровської області своїм яскравим, віртуозно виконаним декоративним розписом. Цей край є також центром ще одного поширеного й виразного виду українського народного мистецтва – витинанки.

 

     Село Петриківка (центр Петриківського р-ну Дніпропетровської обл.) було засновано в 1772 р. на тому місці, де річка Чаплинка впадає в русло Орелі. Такі населені пункти, як смт Царичанка – центр Царичанського району (заснов. в 1604 р.), село Радянське та інші, також знаходяться на території, через яку тече річка Оріль. Тому весь край називається Приорілля.

     Мета цієї статті – схарактеризувати історію виникнення та розвитку паперових витинанок у Приоріллі та показати, як втілюється сьогодні мистецтво петриківської витинанки в творах майстрів.

     Уперше термін «витинанка» в українському мистецтвознавчому середовищі з`явився в 1913 році. Проте самі мережані прикраси з паперу існували забагато років раніше до того. Вони виникли під впливом інших видів народного мистецтва: шкіряних вирізаних орнаментів, вишивки, ткацтва – завдяки розповсюдженню у селах України порівняно дешевого паперу та переходу від «курного» житла до «чистого». Глянцевий тонкий кольоровий папір з`явився в Україні на початку ХІХ століття, а вже наприкінці цього ж століття він здобув масового розповсюдження.

     Вважається, що народна паперова витинанка як декор сільської хати бере початок із середини ХIХ століття незалежно від двох передуючих їй різновидів художніх виробів, витятих із паперу, – прорізних писарських кустодій та дворянських витинанок – силуетів. /1. С.120/

     Як відбувався процес засвоєння народної символіки, принципів житлового декору, зараз сказати важко.

     Оскільки петриківська витинанка за своїми особливостями подібна до традицій місцевого малювання , можна вважати, що обидва види народного мистецтва в Приоріллі мають близькі витоки. Частина авторів встановлюють безпосередній зв`язок петриківського малювання з декоративно-ужитковим мистецтвом доби козаччини( 2. С 17 ). Інші дослідники (3. С.10) аргументовано доводять, що принцип житлового оформлення позичений петриківцями у переселенців зі Східної України, де стінопис у 1860-х роках тяжів до відображення конкретних рослинних мотивів. Друга точка зору знаходить підтвердження у вітчизняних письменників – Г.Квітки-Основ`яненка, І.Франка та інших. Відомо, що у повісті «Щира любов» (1835) Г.Квітка – Основ`яненко, описуючи, як прикрашали хати на Харківщині, згадує про квіти й голуби, які були зроблені з паперу. Вірогідно, це й були прототипи петриківської витинанки.

     Настінний розпис, розповсюджений з середини ХIХ століття в селах Придніпров`я, не міг не вплинути на виникнення й розвиток паперових прикрас в інтер`єрі української хати. Паперовий декор існував разом з мальованим, доповнюючи його. Витинанки могли навіть витіснити розпис, оскільки їх було легше й швидше виготовити, простіше змінити окремі елементи композиції. Мистецтвознавець Н.Глухенька зауважує, що, окрім розписів, комин печі петриківці прикрашали витинанками, й допускає, що саме витинанки могли бути прототипами «мальовок» - декоративних малюнків на тонкому білому папері, що з`явилися поряд з настінним малюванням у оформленні інтер`єру хати ( 2 ).

     Витинанки, як і мальовки, мали стійку композиційну структуру. Основним мотивом петриківської витинанки є «дерево життя». До різновидів мотиву «дерева» відносяться декілька квіткових композицій: гілка («галузка»), «суцвіття» ( «китиця»), «букет», «вазон», «квітка». Інші композиційні схеми також є улюбленими у петриківських майстрів: «вінок», «фриз» ( «бігунець»), «килимок», «рушник», «краєвид». Рідше зустрічаються жанрові композиції, до яких входять стилізовані зображення людей і тварин. Вирізані з кольорового паперу витинанки наклеювали на стіну, дотримуючись традиційних правил розміщення в інтер’єрі: “широка домінуюча лиштва вздовж сволока стелі та вузенькі бігунці по слижах і карнизах комина печі. Кульмінація інтер’єру – розписана піч із головною композицією “Дзеркала” з символічним деревом життя”.

     Виникає питання: чому саме рослинний орнамент був розповсюджений у оформленні сільських хат у Приоріллі?

     На це питання, як нам здається, аргументовано відповідає мистецтвознавець Роман Селівачов. У статті “Сучасне мистецтво і народна творчість” він пише: “Пояснити це можна рільничим характером українського етносу, вихованого на Святому письмі, де рослини в різних формах їхнього розвитку правлять за основний матеріал у витлумаченні віровчення.

     Для української ментальності рослина завжди була наочним полісемантичним символом. Цілком доречно згадати цілу плеяду християнських свят, у яких метафізичний зміст збагачується поетичним, майже “тактильним” чуттєвим осмисленням – Вербна неділя, зелена Трійця, медово-макові Маккавеї, виноградно-яблучне Преображення. І це, здається, не вплив язичництва, це опоетизоване благоговіння і говіння перед прийняттям Божественної любові, втіленої наразі в плодах”. Оздоблені витинанками й розписами селянські будівлі мали вигляд казкових чарівних картин. Такі хати називали «поквітчана хата», «празникова хата»“. А в Петриківці, як відмічають дослідники, побутував також вираз, що у гарно оздобленій хаті “як у церкві”.

     Прикрашена хата завжди була гордістю господині. Видатний майстер петриківського розпису Ф.С. Панко, згадуючи про історію своєї рідної Петриківки, розповідав, що коли хата у господині була не оздоблена, то з нею не віталися. А якщо хата була оздоблена, то говорили, що вона “чепурушка”.

      Традиція прикрашати житло витинанками у Приоріллі не переривалася ніколи, переживаючи періоди розквіту та відносного занепаду у своєму розвитку.

     Особливо запитаною була витинанка наприкінці Х1Х – у першій третині ХХ ст. Про це свідчать паперові прикраси петриківського взірця у музейних колекціях Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова, Нікополя та інших міст Південного Сходу України. Паперовими ажурними фіранками селяни прикрашали полки для посуду, розміщували їх над вікнами, у простінках між вікнами,обрамляли ними двері. Дещо пізніше почали виготовляти паперові рушники за зразками тканих, які прикрашали по краях прорізними узорами, «різали» ажурні серветки. В ці роки, як вважають мистецтвознавці, не вгасав інтерес до народного мистецтва на рівні «образотворчого фольклору» (3. С.17). Прорізні шедеври з паперу виготовлялися, як правило, у довгі зимові вечори на вечорницях, де збиралися молоді жінки й дівчата. Таким чином, творчий процес виготовлення витинанок носив колективний характер.

     У 40-ві роки ХХ століття спостерігається занепад цікавості до цього виду декоративно-прикладного мистецтва. Новий етап розвитку намітився у 50-60-ті роки, коли петриківська витинанка поступово стає виставковим експонатом.

     Вона має свої особливості, які відрізняють вироби майстрів Приорілля від зразків інших відомих центрів розповсюдження витинанок в Україні – Прикарпаття, Поділля, Буковини.

     Петриківська витинанка є зазвичай масштабним твором народного мистецтва, орнамент і композиція якого складені з окремих елементів, вирізаних з паперу (квітів, листя, плодів, птахів і ін.) і з'єднаних між собою в єдине ціле (мал.1). Петриківська витинанка завжди багатокомпонентна і поліхромна. В ній часто зустрічаються накладні елементи. Особливо петриківські майстри люблять композиції з птахами: півні, голуби, павичі, фазани, індики, одуди, зозулі, горобці й інші представники пернатих зображаються в стилізованій формі. Іноді автори витинали багатофігурні побутові сцени: весільний поїзд, танець, ярмарок. Одними з перших стали виставляти свої витинанки в залах музеїв такі майстри старшого покоління, як Надія Тимошенко, Надія Білокінь, Ірина Пилипенко, Пелагія Глущенко, Василь Вовк.

     Надія Аврамівна Білокінь(1893-1981) – майстер народного мистецтва УРСР (1936), класик петриківського живопису. Техніці витинанки і розпису вона навчилася у матері, а надихала її природа рідного Приорілля, яку юна Надійка дуже любила. З 12 років вона почала допомагати матері прикрашати хату розписом і витинанками, а з 14 років вже заробляла своєю творчістю на життя. До малювання і витинання згодом вона залучила свого чоловіка, його матір, своїх подруг Орину Пилипенко і Надію Тимченко. В своїх композиціях Н.Білокінь відображала місцеві традиції витинання з паперу, з легкістю створюючи свій власний рослинний світ, знаходячи нові узагальнені форми стилізації. Саме тому і мальовки, і витинанки Н.Білокінь гранично декоративні. Майстриня часто використовувала у своїх роботах жанр «весільного поїзду», втілюючи в ньому ту багатоколірну, веселу Україну, яка була така близька її серцю.

     Надія Митрофанівна Тимченко (1908 -1971) вчилася малюванню і витинанці у своєї матері та у своєї подруги Н.Білокінь. В техніці вирізування вона бачила ще одну можливість для творчого самовираження. Витинанку художниця часто поєднувала з розписом. В такий спосіб виконана робота «Квітка» (1963, мал.1). В основу композиції тут покладено традиційний мотив «букета». За всієї пластичності гілок і листя автором витримана достатньо строга симетрія, що рідко буває в петриківських розписах.

     Одною з найстарших майстринь петриківської витинанки є Ірина Улянівна Пилипенко (1893 -1979). Робота «Квітка у вазоні» (1963, мал.2) виконана в техніці барвистої петриківської витинанки. Автор зберігає традиційну симетрію, водночас, колорит і загальна схема розташування елементів композиції близькі до розпису.

Мал. 1  Н.Тимченко                   Мал.2   І.Пилипенко                     Мал.3  П.Глущенко

      Творча спадщина Пелагеї Іванівни Глущенко(1908-1983), Заслуженого майстра народної творчості УРСР, члена Спілки художників СРСР – невід'ємна частина петриківської художньої школи. З дитинства вона мріяла присвятити своє життя мистецтву, але доля склалася так, що тільки в 1937 році, коли Пелагії Іванівні йшов вже 31-й рік, її мрія здійснилася. Вона їде до Києва, стає ученицею школи народних майстрів і вже незабаром вирізняється серед інших своїм талантом. Всю свою творчу наснагу художниця вкладала в станкові розписи і витинанки. Вона не робила жодних ескізів, а свій план майбутньої роботи виношувала в уяві, і, коли він визрівав, переносила на папір, не допускаючи жодних виправлень або перероблень (5.С.11). П.Глущенко свідомо обмежувала себе одною композицією («квітка» або «фриз»), спрямовуючи свій творчий потенціал на виявлення нескінченних варіантів квітково-орнаментальних мотивів. На початку 70-х років строга симетрія в її роботах змінюється асиметрією, кольорова гама стає не такою контрастною, більш м'якою, часто замість білого фону використовується кольоровий. Одна з її ранніх робіт «Жоржини» (1964, мал.3) виявляє новаторський підхід художниці до композиції. Вражає чітка дзеркальна симетрія, геометрична строгість. Квіти зображені не в анфас, а в профіль, що не було характерне для традиційної петриківської витинанки. П.Глущенко плідно працювала в оформленні книг і в створенні ескізів для тканин. Її роботи зберігаються в багатьох музеях України.

      Яскравим майстром петриківської витинанки 70 – 80-х років минулого сторіччя є Ганна Іванівна Гречанова (1907 - 1989). В жанрі витинанки вона вперше виступила в 1978р, у пенсійному віці. Майстриня захопилася цим мистецтвом і плідно працювала. Її роботи експонувалися на різних виставках. У 1980 р. в Києві в Музеї народної архітектури та побуту України виставлялися витинанки Г.І.Гречанової «Зустріч», «Червона калина», «Килимок квітковий» та інші. Створюючи свої композиції за мотивами «вазонів», «букетів», «квітів», вона часто застосовує своє бачення композиції, використовуючи асиметрію в площинах і в кольоровій гамі. Разом з орнаментальними витинанками є у Г.І.Гречанової тематичні твори з фігурами людей: «Хлібороби»(1976), «Весілля» (1980) та ін. (мал. 4). В них гармонійно поєднуються узагальнені людські фігури з рослинним орнаментом. Загалом твори Г.Гречанової виділяються особливою емоційністю, казковим поетичним осмисленням світу.

    Весілля                                 Дружна сімейка

Хлібороби                                Богдан Хмельницький 
Мал.4 (З колекції Запорізького художнього музею)

    Дочка Гречанової Антоніна Агафіївна Авдієнко (1932 р.н.) продовжила мамину справу і також стала відомою майстринею петриківської витинанки. В своїх роботах вона використовує кольоровий фон, органічно поєднуючи його з узагальненим колоритом вирізаних елементів (мал.6).

Мал.5   На Івана Купала

      В 90-ті роки після набуття Україною незалежності на державному рівні стали приділяти більше уваги всім видам народного мистецтва, у тому числі відбувся новий сплеск інтересу до художнього вирізування з паперу. З'явилися нові імена майстрів традиційної петриківської витинанки.

      Серед них особливо значущим є ім'я учениці А.А.Авдієнко члена Спілки художників України, майстра традиційних народних промислів (1996), відмінника народної освіти України Людмили Володимирівни Бабич. З 80-х років по 2000 рік вона захоплено працювала з дітьми різного віку, навчаючи їх секретам виготовлення традиційної петриківської витинанки при Царичанському Будинку школярів. А згодом, у 2002 році Людмила Володимирівна очолила творчий колектив народної студії «Петриківська витинанка», яка об'єднала близько 20 майстринь витинанки, і сама стала безпосереднім учасником студії.

    

мал. 6                                  мал.7                                   мал.8

      Програма студії ставить на меті виховати у членів колективу, а через їх творчість і у широких верств населення любов до рідного Приорільського краю, його історії, познайомити з культурними традиціями і обрядами приорільців.

      Програма передбачає також ознайомлення учнів з основами композиції, ритмом, формою і кольором образотворчих мотивів традиційної петриківської витинанки, оволодіння інструментами і матеріалами. Заняття в студії проводяться 3 – 4 рази на тиждень. Студійці вивчають історію Приорілля (тема заняття «Моя земля – земля моїх батьків»), особливості стилізації місцевої флори для використовування отриманих знань і навичок у створенні своїх композицій.

      Є члени студії, які працюють під керівництвом Л.В.Бабич понад 20 років. Серед них варто відзначити учасників, що підтвердили свій високий рівень майстерності статусом члена Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. Це Валешина Маргарита Генріхівна, яка є членом студії з 2004 року, а загалом займається витинанкою 29 років, Смілякова Ірина Сергіївна в студії з 1996 року, а витинанки «ріже» 29 років,Дніпровська Ольга Леонідівна займається в студії з 1996 року, Новоселя Наталія Яківна в студії з 2004 року, а вирізує вже протягом 15 років, Дерев’янко Ганна Олександрівна займається під керівництвом Людмили Бабич з 2005 року, а витинанки виготовляє 16 років. Сама Людмила Володимирівна займається витинанками більш ніж 30 років, досконало володіючи не тільки мистецтвом витинанки, але й навичками петриківського розпису, що, безперечно, допомагає їй у вирішенні творчих задач.

      Студійці розкривають в своїх роботах, зазвичай, традиційні теми: «Дерево життя», «Букет квітів», «Галузка», «Килимок», «Композиція з пташками», «Різдвяні візерунки», «Великдень», «Рушник», «Листівка», «Фіранка», «Серветка», «Калина». І хоча, здавалося б, фантазія майстра обмежена рамками традиції, але індивідуальний почерк авторів видно у всіх роботах.

   
М.Валешина Витинанки Л.В.Бабич (мал. 6,7, 8) вирізняються особливою святковістю, позитивною енергетикою. Її композиції урівноважені і в просторі, і в колірній гамі. Автор постійно перебуває в пошуку нових стилістичних і формальних прийомів.

       Роботи М.Валешиної (мал.9) ніжні і витончені, як вранішня прохолода і чистота в природі (мал.10). Композиції Н.Новоселі  виділяються різноманітністю видів флори. Тонко і фантастично винахідливо прорізані квіти, листя, травинки, колоски; здається, що робота дихає (мал.11).

 (мал.9)

 

Мал. 10    Роботи Валешиної Маргарити  

Н.Новоселя     

Мал. 11.    Роботи Новоселі Наталки 

     Г.Дерев’янко володіє особливим відчуттям відповідності простору білого листа паперу і кольорових плям витинанки ( мал.12).

Г.Дерев'янко

Мал. 12.    Роботи Дерев’янко Ганни

      Петриківська витинанка дуже чутливо реагує на зміни сучасного життя Приорільського краю. Появляються нові теми, нові художні елементи, змінюється якість матеріалу, вдосконалюється техніка виконання робіт. За останнє десятиріччя у членів студії з'явилися цікаві композиції на нові або давно забуті, але запитані зараз теми: «Гетьмани України», «Православна ікона», «Українська народна казка», «Весілля», «Кохаймося», «Моє село», «Лікарські рослини» і інші ( мал.13,14).

Мал.13                                               Мал.14

      Студійці є учасниками багатьох обласних і республіканських виставок, у тому числі і персональних. За творчі досягнення і роботу з популяризації традиційного народного мистецтва витинанки вони нагороджені грамотами, дипломами, цінними подарунками. Їх знають не тільки колеги по творчості з інших регіонів України, але й багато любителів народного мистецтва. На святах витинанки, які регулярно проводяться в столиці української витинанки – місті Могилеві-Подільському Вінницької області, роботи майстрів Царичанської студії були відзначені дипломом. Студійців запросили до співпраці в проекті «Українські витинанки».

     Останніми роками нові молоді імена заявляють про себе цікавими роботами. Серед них можна відзначити композиції Ані Білявської (мал. 15).

Мал.15    Роботи Білявської Ані

     Все це дає підстави вважати, що петриківська витинанка, радуючи своєю яскравістю не одне покоління українців, і сьогодні є повнокровною гілкою народного мистецтва України.

Література

         
  1. Станкевич М.Є. Українські витинанки. Київ. Наукова думка. 1986.
  2. Глухенька Н.О. Петриківські розписи: Альбом. Київ. 1973.
  3. Смолій Ю. Петриківське малювання // Народне мистецтво. 1997. №2.
  4. Селівачов Р. Сучасне мистецтво і народна творчість //Народне мистецтво. 1999. №3 –4.
  5. Бутник-Сиверский В.С. Пелагея Глущенко. Альбом. Киев. 1977.

Вгору ↑

Додати коментар


Вгору