Походження витинанки. Історична довідка

     Ірина Зяткіна
    Майстер витинанки. Член НСМНМУ

     Витинанка - це візерунки та картини, вирізані з паперу. Прообразом сучасних витинанок стали скіфські прорізні попони, зроблені зі шкіри. Скіфські воїни прикрашали ними своїх коней. На цих попонах витиналися казкові звірі – грифони (це звір з тілом лева або пуми, головою та крилами птаха), півні, візерунки з квітів та листя. Такі ж самі прикраси скіфи робили для дерев’яних барилець. Шкіряні вироби збереглися лише в одному кургані, який знаходився на Алтаї, бо там вічна мерзлота - це Пазирикський курган.

      Протягом століть у багатьох народів для прикрашання одягу та предметів побуту застосовували техніку ажурного орнаментування різних матеріалів. Якути в недалекому минулому оздоблювали літні юрти геометричними візерунками з березової кори. Ханти, мансі, нанайці використовували для аплікацій шкіру, сукно, хутро, поєднуючи ці художньо вирізані матеріали з технікою інкрустації. Народи Приамур’я віддавна для декорування одягу вживали аплікаційні прикраси з риб’ячої шкіри (сома, лосося).

      З виникненням та розповсюдженням паперу в Китаї з’явилися паперові прорізні прикраси. Письмові джерела Танського та Сунського періодів (УІІ – ХІІ ст.) свідчать про цей вид народної творчості. Такі речи, зроблені в техніці витинання, називали прорізними віконними картинками, або «чуанхуан» (віконні візерунки). Священною істотою, яка охороняла та захищала людину, китайці вважали дракона, тому саме драконів і «витинали», тобто вирізали, з паперу. Пізніше з’явилися на паперових прикрасах зображення героїв народних легенд, духів, метеликів, риб, птахів, людей та квітів. Саме такі картинки вивішували на вікнах, щоб захистити свою оселю від негараздів та зла.

      У деяких невеликих поселеннях перед весіллям китайці прикрашали житло білими паперовими прикрасами, причому виготовляти їх повинна була наречена, і робити це треба було дуже старанно, бо вважалося, що наречена найкраща та, яка робила найажурніші витвори. Мистецтво виготовлення прорізних картин із паперу існує в Китаї і по сьогодення.

      У ХІІ ст. паперові прикраси з’явилися в Персії, а в ХV ст. через Туреччину вони потрапили у Європу, спочатку - у Венецію, а потім - до Угорщини. Наприкінці ХVІ ст. у Німеччині їх використовували для оздоблення книг. У ХІІІ – ХІV ст. ажурні паперові витвори розповсюджуються у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Росії, Білорусії тощо.

     На Україні паперові прикраси з’явилась у ХVІ ст. Своєрідним аналогом українських витинанок вважаються кустодії – шматочки паперу з ажурно вирізаними краями, які використовували для оздоблення канцелярських печаток.

      У ХІХ ст. з’явилися витвори з паперу, якими селяни прикрашали хати. Їх клеїли знятим (знежиреним) молоком до стіни. На жаль, такі роботи з часом втрачали свою свіжість і форму, тож їх просто викидали, заміняючи новими. Візерунками, виготовленими з паперу, українці прикрашали полички з посудом, стіни та печі. Як тільки не називали такі прикраси: павучки, вужики, голубки, зірочки, хрестики, стригунці, козаки та ін. І тільки у 1913 році з’явилася назва «витинанка».

      У 1880 – 1910 рр. розвиток українських витинанок був на великому піднесенні. Важко було знайти сільське житло Поділля, Подніпров’я, Слобожанщини без настінних розписів або паперових прикрас.

      Техніку виготовлення витинанок зараз успішно використовують для оздоблення книг, журналів, плакатів, вітальних листівок, екслібрисів (художньо виконаний книжковий знак).

Лiтература

     
1. Станкевич М.Є. Українські витинанки. Київ. Наукова думка. 1986.