Марія Руденко

Людмила Бараневич

/...До війни Марія Руденко закінчила педтехнікум і вчителювала в с. Гонорівка Ямпільського району Вінницької області, після війни – у селі Слобода Яришівська Могилів-Подільського району. Зростила дітей і має внуків./ ..Але як і в далекі юнацькі роки пише і малює. По-перше, малювання входило до її обов’язків вчительки початкових класів. А по-друге, у себе вдома треба коли й піч розписати, а коли й наличники вікон. Де ж тепер майстра знайдеш?...

...Одного разу приїздить Марія Руденко до Києва. Як завжди, численні знайомі запрошують її зупинитися в себе, бо така гостя в міській квартирі – свято. З чорненького учнівського портфелика на стіл викладає один по одному зошити, альбоми. Віршики-лічилки, байки і колискові, ілюстровані чарівними звірами й птахами, все то – плід фантазії обдарованої жінки.

            Але був на споді того портфелика ще один альбом. Марія Авксентіївна  сором’язливо простягла його: “Ось подивіться, онукам вирізала, а тоді як пішло – іще виріжте калину, іще братків, а ще півня... Вдома колись витинали всі, то пригадалося тепер”. Вона, власне, хотіла тільки порадитися, почути оцінку – так чи не так. І навіть якщо й не варто далі продовжувати, то все одно не кине, бо ці витинанки вже стали її часткою. Вона відкрила в собі ще одну можливість висловити своє “я”, своє художнє сприйняття навколишнього. І ось відтворює його світлорадісним, ніжним, візерунково гарним.

            Ми бачимо, як делікатно Марія Авксентіївна дає вихід своїй фантазії, як обережно й стримано вносить у композицію сучасні елементи, сполучає геометричні деталі орнаменту з рослинними.     

Журнал “Україна” № 1, січень 1974 року, с. 24