Маріанна Любас викладач вищої категорії,
вчитель-методист, член НСМНМУ

Витинанка: повернення до традиції

Як у хаті витинанка, то й добро стоїть на ганку.

      Якщо заглибитися в книги з давньоруської культури, то можна знайти чимало цікавого й корисного. В більшості сучасних виробів декоративного мистецтва, як то рушники, писанки, витинанки, кераміка, посуд тощо є відголоски культур тисячолітньої давнини.

       І не просто відголоски. Сучасне народне мистецтво у всьому своєму розмаїтті базується на спільній символічній основі. Чому так сталося? Мабуть тому, що символ являє собою графічну фіксацію релігійних понять та уявлень ще до виникнення писемності. Отже  символ має давніше коріння, ніж будь- яке зображення, і є більш сталим і незмінним за будь-що. Цю ж думку висловлює і Олександр Фисун, історик мистецтва, етнолог, наголошуючи, що в арсеналі художньої мови як давніх трипільців, так і сучасних творців лежать ідентичні за стилістикою і семантикою символи. Це хрести, сварги, кола, кола з прямими і скошеними хрестами, ромби, 4-6-8-кутні зорі, птахи, тварини, людські постаті, божества та інші. Ці ж символи найчастіше зустрічаються і у витинанках. Крім того, традиційні витинанки симетричні. Симетрія означає злагоду, врівноваженість і вічну мудрість у побудові Всесвіту, його гармонію та впорядкованість. Мабуть, саме тому витинанками прикрашали ікони, одвірки, віконні рами, сволоки, стіни, печі, самі вікна (фіранками), мисники. Найбільше витинанок розміщувалося у головній кімнаті селянської хати, на стіні навпроти входу, на покуті – потужному сакральному полюсі усієї оселі. Слушне зауваження з цього приводу робить Світлана Яворська, мистецтвознавець. Вона наголошує, що витинанка сама по собі є явищем надзвичайно сакральним, адже жінка навряд чи стала б робити щось лише для краси, вона, хранителька сімейного вогнища, мати, дбала в першу чергу про створення речі, яка мала б захистити та вберегти, а не просто прикрасити. І саме тому вишивала сорочку чи рушник, вирізала витинанку, створювала писанку тощо. А ми, майстри сьогодення, свідомо чи підсвідомо використовуючи давню символічну мову у своїх витворах, маємо зрозуміти глибину думок наших пращурів і навчити наших дітей мистецтву витинанки.

      Працюючи на художньому відділі Криворізької музичної школи, ми дійшли висновку, що маємо рідкісну можливість разом з учнями відродити дивовижне мистецтво традиційної української витинанки. Головне, що вимагає особливої уваги, це стилізація образу і чітка пляма. Адже витинанка найчастіше робилася простими селянами і базувалася саме на народних традиціях. Їй були притаманні лаконізм, стриманість, природна гармонія, витонченість і краса. Тому так важливо навчити дітей бачити красу і досконалість простих речей і втілювати її у своїх творах. Оскільки народні витинанки, що мали прикрасити оселю та захистити, вберегти її від усього недоброго, створювалися зазвичай з паперу, вони були недовговічними (під час прибирання старі витинанки безжально знищувалися і створювалися нові), тому немає можливості досконало вивчити автентичні зразки. Нам у пригоді стали такі твори народного мистецтва, які краще збереглися з сивої давнини – це писанки, вишивка, ткані вироби тощо, бо як уже наголошувалося, символічна мова має одну основу.

      Спроба зрозуміти хід думок різних майстрів спонукає до аналізу й надихає до створення досить цікавих образів у дитячих роботах. Вивчення фольклорних першоджерел, давньої символіки допомагає учням зрозуміти знаково-символічну основу давніх витворів народного мистецтва та  надихає їх до створення свого власного витинанкового дива. Простота і щирість – це головне, до чого ми прагнемо у роботі з дітьми. Не маючи власного коріння, дереву важко встояти під час буревію. Так і людина нічого не варта без свого минулого, без генетичної пам’яті багатьох поколінь. Вивчаючи мистецтво витинанки, ми намагаємося виховати у підростаючого покоління любов і повагу до здобутків наших пращурів, без чого, ми впевнені, неможливо будувати  достойне людини майбутнє.

      Перше знайомство з витинанками відбувається ще у шкільних коридорах та класах, які прикрашені цими витворами мистецтва, створеними їх попередниками. На уроках звертаємося до виконання найбільш простих традиційних сюжетів, як то «хрест», «вазон», «Дерево Життя», птахи, квіти тощо.

      У традиційній селянській оселі найбільшого значення у різних зображеннях надавалося хресту, як одному з найдавніших та наймогутніших оберегів.Адже прямий хрест – це знак світотворення, відомий ще з кам’яної доби. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна, духовна, чоловіча. Це – знак вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це – знак води. При перетині цих двох чинників виникає третя сила – сила любові, життя, творення. Хрест може розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже означає вічне життя. Взагалі він є геометризованим варіантом Світового Дерева і людини. Відомо, що спочатку хрести випалювалися на одвірках, на стелі, над вікнами. А пізніше, найчастіше до свята Трійці,  «хрестики», або  як їх ще іноді називають, «хрещики»,  – рівноконечні хрестики різноманітної конфігурації, витинаються з паперу різного  кольору, переважно темно-зеленого і вишневого. Інколи, наприклад у селі Волосянка Сколівського району Львівської області, хрест витинався з подовженим нижнім кінцем навіть зі звичайних листівок та кріпився над вікном. Багаторазове повторення хреста мало підсилити і примножити благополуччя людини.

      Таку ж функцію виконували і фігурки людей (чоловічки), які нібито узялися за руки, що їх нерідко можна було бачити на сволоках. Це так званий стрічковий орнамент, який також слугував оберегом, символізуючи безкінечність життя.

      А от у якості прикраси образів (ікон) в Україні найчастіше використовували паперові квіти барвінку – символу життєдайної енергії, невмирущості та добробуту. Та й у народі його називали «хрещатим», бо ріс він в усі сторони світу і формою нагадував хрест.

      Саме з таких, досить простих у виконанні витинанок і починаємо знайомство з народними традиційними витворами. Далі завдання дещо ускладнюємо, додаючи нові елементи, створюємо композиції з використанням хреста, людських фігурок, квітів тощо.

      Ще один найулюбленіший, найуживаніший, найрозвинутіший мотив у народному мистецтві витинанки – «вазон». Він розміщувався між вікнами або по обидва боки дверей, інколи витягувався у фриз над вікном або дверима, та головним чином був розташований вертикально. Обов’язковим компонентом «вазону» був горщик, з якого виходив один стовбур або три. Гілки на стовбурі розміщувалися парно-симетрично. Кожна гілочка мала закінчуватися квіточкою, чотирьох -, шести - або восьмипелюстковою. Чотири пелюстки, як вважається, символізують єднання добрих сил чотирьох сторін світу. Шестипелюсткова квіточка означає єднання чотирьох сторін світу та заклик до добрих сил, як на землі, так і на небі, які повинні оберігати людську оселю, рід («хто душу захищає, хто? землю захищає»). Вісім пелюсток на квіточці означають родинну єдність: чотири пелюстки для живих і чотири – для померлих.

      Сам вазон – це майстерно прикрашена посудина, на якій зображується чимало ритуальних знаків, як, наприклад, ромб, квадрат – що позначають зоране поле та є символами жіночої основи в природі. І малося на увазі, що коріння у дерева є – змін зазнав лише символ. Вазон є символом землі, грунту, наповненого всілякими благами, як то «мед, млеко та інше добро». З нього дерево черпає енергію.

      Інший символ – «Дерево Життя», на відміну від «вазона», «росте» з каменя або острова посеред моря, позначеного частіше трикутником чи півколом (горбочком), прямою (символ землі) чи хвилястою лінією (символ води), а інколи тим-таки горщиком.

Ой, в чистім полі камінець стоїть,

На тім камінці три прутики ростуть.

                                                              Українська народна пісня.

      «Дерево Життя» – це модель Всесвіту, посередник між світами – світом богів та світом потойбіччя, завдяки симетрії здатне встановлювати гармонію та спокій. По вертикалі дерево ділиться на три частини: нижню – коріння (підземний світ – Нава), середню – стовбур (земний світ – Ява) та верхню – крону (небесний, духовний світ богів – Права). До кожної з цих частин належать певні істоти. Внизу, біля коріння, мешкають змії, вужі, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду. У середній частині, на землі розташовуються великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вепри або неіснуючі, як, скажімо, симаргли. Це також і світ людей. У верховітті – птахи, бджоли, небесні світила. І хоча в українському фольклорі у ролі «Дерева Життя» виступають найчастіше дуб (символ чоловічого начала), верба (символ жіночого начала), явір, калина, яблуня, вишня, у витинанці, як ведеться, його не ототожнюють з якимось конкретним деревом. Воно є уособленням дерева взагалі. Вертикальна триєдність «Дерева Життя» сакралізує число три і взагалі трійцю.

      Гілки на дереві розташовують попарно-симетрично, в один, два чи три яруси, щоб кількість гілок була або три, або п’ять, або сім. Нижні гілки – донизу, це минуле; другий ярус – рівно або трохи догори, це теперішнє; верхній ярус – тільки догори, бо то майбутнє. Кожна гілочка закінчується квіткою з шістьма чи вісьмома кругленькими пелюстками. На гілках плоди, нерозкриті квіти (пуп’янки), листя. Якщо пелюстки гостренькі – таке дерево вважається ще більш сильним оберегом від злих сил. Попарні листочки означають привертання щастя до своєї власної долі, почергове розташування листочків на гілочці – щастя для всіх членів родини.

       Та кожна майстриня зображала Дерево Життя по-своєму. Навіть в одному селі його вигляд дуже різнився в кожній хаті і залежав від особистих уподобань та сімейних традицій, від місцевості та фантазії й уяви авторки. Звідси дуже різні інтерпретації дерева: від вишуканої рослини з розмаїттям візерунків, вигадливістю гілок до абсолютно спрощеного, стилізованого вигляду дерева, що аскетично задовольняється лише стовбуром і кількома прямими гілками. Тому дуже важко провести межу між «вазоном», «Деревом Життя», «Світовим деревом», «Деревом Роду», «Райським деревом» тощо. Вони усі є вираженням одного космогонічного світогляду та в той же час витворами багатьох різних за уподобаннями майстрів.

      Деякі канони існують і у зображенні та розташуванні оточення Дерева Життя, які несуть певне смислове навантаження. Так, скажімо, якщо птахи у верховітті дерева летять чи сидять дзьобиком до дзьобика – це символ майбутнього щастя, кохання. Якщо птахи, що сидять на гілках середніх, відвернуті один від одного – вони охоронці, повернуті до себе – є символом гармонії та парності життя. Птахи біля коріння дерева символізують душі предків, тварини виступають або охоронцями (відвернуті), або символом парності життя, гармонії, добробуту (повернуті).

«Світове дерево» тотожне з «Деревом Життя», але найчастіше це стовбур з трьома гілочками, що символізує тривимірність життєвого простору, триоснову буття.Найого вершечку зображають сокола або орла – птахів-деміургів, що заснували світ, або трьох голубок, по пташині на кожній гілці, або павука, або інший сонячний знак.

Як ще не було початку світу,

То ще не було неба, ні землі,

А лише було широке море,

А на тім морі явір зелененький,

На тім яворі три голубочки,

Три голубочки раду радили:

– Як би ми браття, світ поставили?, –

співається в найархаїчнішій українській колядці міфологічного змісту про утворення світу. Або

Ой як то було з початку світа,

Ой як не було святої землі,

Ой та на морі павутиноньки

Ой там братоньки раду радять:

– Як би нам, брате, в глибокі води,

Тогди ми, брате, світ обснуємо,

Світ обснуємо і наситимо,

Світ наситимо і наповнимо.

      Три птахи уособлюють астральні світила – небесну родину, якій відповідає родина земна. Часто зображають і самі небесні світила. Сонце чи його символ – на вершечку дерева, а праворуч й ліворуч від нього місяць і зірки.

Ясен місяць – пан господар,

Красне сонце – жона його,

Дрібні зірки – його дітки.

      Найдивовижнішою властивістю Дерева Життя є його здатність перетворюватися у Жінку-берегиню з піднятими до неба руками. До речі, у давніх міфах деяких народів світу, жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева – це образ втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом. Якщо придивитися уважно до цих двох символів – знайдемо багато спільного. Берегиня – це символ життя і родючості, охоронниця всього сущого на землі, прародителька та володарка неба й всієї живої природи, господиня небесних вод, від неї залежать плідність і родючість. Оскільки Берегиня – це джерело життя і смерті, то зрозуміло, що вона була двоякою: з одного боку, Матір’ю - Рожаницею, з другого – уявлялася злою, безжальною вершителькою людських доль. Тому інколи, коли зображували богинь-берегинь, узор твориться подвоєний, ніби у дзеркальному відображенні. Така подвоєність має свідчити про двоякість самої богині, яка є водночас небом та землею, літом та зимою, добром та злом, життям та смертю.

      Велика богиня вважалася володаркою не тільки неба, а й усієї природи. Часто на її ногах зображувався знак землі. При цьому ноги богині перетворювалися на коріння. Або малювалася вона змієногою, оскільки земля – місце перебування Змія. Подібний образ жінки-праматері був широко відомий і в інших народів. Знаком змія, якого вважали охоронцем домашньої оселі, охоронцем ладу, космосу (світу) людини від зовнішнього хаосу, богом підземного царства, були сигма або спіраль. Остання  вважаєтьсясимволомвічного оновлення та символічно поєднує Змію і Місяць. Варто звернути увагу й на те, що у піднятих догори руках Берегиня найчастіше тримає птахів-деміургів або ще одне з втілень дерева життя – гілочки. І це не випадково. Змієподібними ногами богиня прив’язана до землі і води, але ідея сакральної родючості, залежної від верхнього світу, наділяє її ще й крилами, які і замінено птахами. Обабіч Берегині завжди двійко тварин – коней, кіз, оленів, її супутників та помічників, а біля ніг, крім вужиків, часто можна побачити риб, що є давнім символом життя і смерті, здоров’я, знаком води та  родючості. Інколи Берегиню зображено й з опущеними руками, що є символом благословення, або з розведеними у сторони – символом усеоб’ємлючої любові.

      Знайомство з цими традиційними символами пробуджує  дитячу уяву. Зрозуміло, що автентичні витинанки створювалися простими людьми і навряд чи яка жінка замислювалася над точністю передачі того чи іншого символу. Все було більш природно, підсвідомо, без наукового підгрунтя – за потреби створювалися «квітки», «вазони», «Дерева Життя», «стригунці», «хрестики» тощо. Підгрунтям виступали усталені знання звичаїв, традицій, обрядів, генетична пам’ять, відчуття гармонії. Та й сам термін “витинанка” виник набагато пізніше, аніж мистецтво витинанки. Люди просто «витинали». Звичайно, сучасна витинанка дуже відрізняється від  автентичної, що пояснюється багатьма чинниками, але головне те, що діти з задоволенням втілюють свої думки у цих надзвичайних паперових прикрасах. І можна навіть позаздрити невимушеності дитячих робіт, що наближує їх більш за все до традиційних зразків, вони прості, лаконічні, гармонійні. І хоча символічна мова витинанок зараз втратила своє сакральне значення і виконує скоріше декоративну функцію, та незнання законів не звільняє від відповідальності. Ми маємо вести безперестанний пошук, занотовувати кожен спогад, бо з кожним днем усе менше стає живих свідків тих часів, коли витинанка була не окрасою чи витвором мистецтва, а сакральним символом, оберегом. Ми маємо чи не останню можливість відродити та зберегти один з найпрекрасніших видів традиційного народного мистецтва.

Література:

1. Босий О. Міф, символ, орнамент /О. Босий. – Вінниця, 2011. – 120 с.
2. Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації/Н.Бурдо. – Київ: Наш час, 2008. – 296 с.
3. Войтович В. Українська міфологія / В.Войтович. – Київ: Либідь,2005. –664с.
4. Завадська В. 100 найвідоміших обрядів української міфології /В. Завадська, Я. Музиченко, О. Таланчук, О. Шалак. – Київ: Орфей, 2002. – 448 с.
5. Ковалевський О. Українські традиції / О. Ковалевський. – Харків: Фоліо 2006. – 573 с. 
6. Лозко Г. Українське народознавство / Г. Лозко. – Харків: Див, 2005. –472 с.
7. Пономарьов А. Українська минувшина / А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Бетехтіна, О. Боряк, В. Горленко. – Київ: Либідь, 1994. – 256 с.
8. Романцов С. Школа ремесел. Художнє витинання з паперу /С.Романцов. – Київ: Шкільний світ, 2009. – 112 с.
9. Танадайчук С. Декоративне мистецтво/С. Танадайчук. – Видавничий дім:Соборна Україна», 1998. – 48 с.
10. Українські традиції і звичаї / В. М. Скляренко, А. С. Шуклімова, В. В.Сядро. – Харків: Фоліо, 2006. – 318 с.
11. Шкода М. Люба моя Україно. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу / М. Шкода. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 544 с.

                   Ольга Митрофанова, 14 років. Квіткова рапсодія. КММШ № 3, викладач М.А.Любас

Олексій Юрескул, 12 років. Птахи і квіти. КММШ № 3, викладач М.А.Любас

Вгору↑