Інтерв'ю з Оленою Тихонюк

Якщо дивитись, то вживу,
якщо видавати - екстроякісно 

Ліля Тептяєва

      Поезію Богдана Ігоря Антонича зрозуміти не так і легко. А ще важче – передати всю глибину й метафоричність графічними засобами. Проте складнощів не злякалась київська художниця Олена Тихонюк, проілюструвавши збірку вибраних творів поета “Велика гармонія” і використавши при цьому пластичні можливості витинанки.

      Крім того, дівчина до витинкарства підходить науково – у її «вченському» портфелі чимало робіт на цю тему: “Витинанка Східного Поділля”, “Витинанка в оформленні книги”, “Витинанка в освітньому процесі”, “Композиційні трансформації”, “Шляхи розвитку сучасної витинанки”. Проте кілька років тому про своєрідне мистецтво в Україні майже ніхто не чув, а тепер – зацікавлення росте з геометричною прогресією. Можливо, прочитавши інтерв’ю й переглянувши книжку-витинанку до зацікавлених долучитесь і ви?

– Чому свої витинарські здібності вирішила показати, оформивши вірші Богдана Ігоря Антонич?

– Бо, на мою думку, Антонич – дуже класний поет, глибокий, багатогранний, неочікуваний, інтелектуальний, у його віршах багато архетипів і підсвідомого, що аж проситься назовні, шалу, еротики врешті-решт. А ще він дуже молодий, і я його просто, як кажуть, “шкірою” відчуваю.  

 – І ти його відчула шкірою і втілила відчуття у витинанці?

– Спочатку я не була впевнена у виборі техніки, довго думала, малювала ескізи. Але ж Антонич сміливо і водночас влучно оперує народною символікою, архаїчними, міфологічними образами. Витинанку обрала, бо це техніка народного декоративного мистецтва, яка наближує сприйняття твору до глибин етнічної культури. Властивий їй лаконізм, особлива виразність і символічність зображення, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення надає графічному аркушу простоти і водночас багатозначності, символізму і дитинної щирості, якими пронизана вся творчість цього поета.

 – Оленко, а чи плануєш ти шукати видавця для своєї книжки з витинанками? Чи вже робила якісь кроки в цьому керунку?

– Cпеціально (цілеспрямовано) видавця не шукала, хоча цей проект є в моєму портфоліо і його бачать потенційні замовники під час співбесіди. Ще поки ніхто не зацікавився, але оригінал роботи багатьом подобається. До речі, репродукція в портфоліо перед справжньою витинанкою програє: немає відчуття матеріалу. Вона сприймається, швидше, як векторна графіка в етнічному стилі. На моє щире переконання, витинанка (я маю на увазі вільні графічні композиції вирізані з паперу) більш імпонує авторській книзі, де все “вживу”, або для ілюстрацій екстраякісного друку, щоб було видно зрізи паперу, фактуру, ну й подібні “смачненькі” дрібниці.

– Як думаєш, чи цікавились би читачі книжками з подібними ілюстраціями? Чи зацікавила б їх твоя книжка?

– ???… Це запитання, швидше, до читачів. Звісно, як автору мені б цього хотілося. Хоча в цих ілюстраціях дуже багато мого власного світогляду, ідей, на які мене просто наштовхнули вірші Антонича. Навіть оформлення задумувалось таким чином, щоб текст і ілюстративні розвороти йшли окремими блоками, почергово. Як дві паралелі.

– А яка була твоя перша витинанка?

– Перший раз почала витинати після вступних іспитів у Косівський коледж, чекаючи результатів. Мабуть, знічев’я чи для релаксації, щоб нерви заспокоїти, почала різати всякі фігурки (з матеріалів до іспиту з композиції залишився кольоровий папір). Потім вже в Академії (в Києві) – робила завдання з вжиткової графіки (оформлення CD, гральних карт). А далі – вже всякі листівки, картинки друзям на свята.

– Яка твоя улюблена колористика у витинанках?

– Бордовий із білим, чорний та сірий. Дуже хочу спробувати відтінки білого і поекспериментувати з калькою, але поки що це тільки в планах.

– Знаю, ти писала статтю “Витинанка в оформленні книги”. Поділися спостереженнями відносно цього.

– Найголовнішим спостереженням є те, що витинанка (особливо традиційна) ідеально підходить для поліграфії (та й взагалі для дизайну), особливо, якщо потрібно підкреслити народний стиль. Симетрія, ритм, площинність – це ті якості, які, якщо ними правильно скористатись, роблять книгу надзвичайно гармонійною. Найважче грамотно застосувати розміщення паперових композицій у книжковому блоці – мова йде про співпрацю художнього редактора і витинанкаря (або професійне поєднання цих двох умінь в одній особі). Зразковими у цьому плані є книги “Ходить пава” та “Співаночки” (приблизно 1970-ті роки), ілюстрації до яких вирізала народна майстриня Марта Павлова. Зараз поліграфічну продукцію чудово оформлює витинанками Зінаїда Косицька.

– А як зараз розвивається витинкарство?

– В основному це тяжіння до традиційних зразків або абсолютний відхід від них (витинана графіка). У кожному з цих напрямів є також свої полюси.

– Я чула, ти була на симпозіумі витинанкарів. Розкажи свої враження! Може, з’явилися якісь нові імена у мистецтві витинанки?

– Цей симпозіум проходить в місці, де Україна межує з Молдовою. Оскільки я там була вперше, то найяскравіші враження в мене залишились від, ну, просто чарівних краєвидів. Це, звісно, ніяк не применшує цінність витинанкових творів, але факт є факт.

– Роботи яких витинанкарів тобі найбільше до душі?

– Моє знайомство з сучасною витинанкою розпочалось із творів покійної нині Людмили Мазур. За відчуттям матеріалу і пластики її тяжко перевершити. Ті інновації, які вона зробила в цьому виді мистецтва до сьогодні багатьма неосягнуті. Недавнім відкриттям для мене була творчість Олени Турянської – її витинані арт-об’єкти – це новий погляд не лише на техніку, а й на мистецьке формотворення взагалі. Останнє моє “кохання” – це вириванки молодої художниці Юлії Дунаєвої (зараз готую статтю про неї).  

Стаття-інтерв`ю з Оленою Тихонюк була опублікована на сайті "ЧИТОМО". Публікація на сайті "Українська витинанка" погоджена з з адміністрацією сайту. 

Читомо www.Chytomo.com