Книжка В. Гагенмейстера

"Настінні паперові прикраси Кам’янеччини"

Про автора

(Лариса Божко. Викладання народного мистецтва в школі В.Гагенмейстера на Поділлі (1920-1930-і роки)

       Український художник, мистецтвознавець, етнограф, видавець, педагог Володимир Миколайович Гагенмейстер народився 12 червня 1887 року у м. Виборг Санкт-Петербурзької губернії у родині військового урядовця.

     Рід його батька належав до лицарства Ліфляндії, мати була естонкою. Закінчив художнє училище в Петербурзі, викладав у художньо-промисловій школі Пскова, а 1916 року був переведений в Україну на посаду директора Кам'янець-Подільської художньої школи. Талановитий художник захопився високою культурою народного мистецтва Поділля настільки, що присвятив йому все своє подальше життя, розгорнув широке й ґрунтовне його дослідження та популяризацію.

     Під час літніх канікул у школі створювали дослідницькі групи з викладачів та учнів, які проводили експедиції для вивчення народного мистецтва Поділля, збирали етнографічні матеріали, робили з них замальовки, знайомилися з народними майстрами. Зібрані матеріали опрацьовували в школі, застосовували в навчальному процесі, прищеплюючи вихованцям повагу і любов до всього народного. В. Гагенмейстер організував видання малюнків та альбомів з окремих видів народного мистецтва.

    У школі було підготовлено і видано альбоми й листівки, книжки з народного мистецтва, присвячені гончарству, вишивкам, настінним розписам. Шкільне видавництво діяло 10 років. За цей час вийшло 127 мистецьких видань, серед них – "Настінні паперові прикраси Кам’янеччини" (1930), яке тут подається у фотографіях.

     У 1933 році художню школу закрили, В.Гагенмейстер був змушений переїхати до Харкова, де викладав у Харківському поліграфічному інституті історію мистецтва. З 1936 року працював у Києві. Тут він очолив експериментальні майстерні при музеї українського народного мистецтва і керував Лаврською школою. Була вже готова дисертація на подільському матеріалі. Але у час репресій був звинувачений в українському націоналізмі і заарештований. Його розстріляли 20 січня 1938 року, а величезну наукову й творчу спадщину було розпорошено й великою мірою знищено.

Настінні паперові прикраси Кам’янеччини

В. Гагенмейстер

Видання художньо-промислової профшколи,

Кам’янець-Подільський, 1930

    На Кам’янеччині серед селянських хатніх прикрас, ледве не найбільше місце, після настінних розписів, посідають оздоби з паперу – складної форми "кандила", "павуки", "голуби", рушнички, рямки, фіранки до вікон, особливо розповсюджені "квіти" та різні вирізування або т.зв. "витинянки".

            Дослідники українського селянського мистецтва мало звернули уваги на витинянки. В той час, як інтерес до селянських настінних розписів виявлений в багатьох монографіях, присвячених Гуманщині, Дніпропетровщині, Кам’янеччині, Проскурівщині і Степовій Україні, витинянкам не присвячено жадної праці. Про них лише згадують, між іншим, в своїх працях К. Шероцький (К. Шероцкій. Очерки по исторіи декоративного искусства Украины. Кіевъ - 1914) і Л. Левитська (Л. Левитська. Селянський сільський розпис на Поділлі. Київ - 1928) та про існування їх свідчать невеличкі збірки в кількох музеях. Автор цих рядків робить першу спробу подати сировий матеріял зібраний на Кам’янеччині разом з учнями Кам’янець-Подільської Художньо-промислової профшколи.

            Витинянки – це найскромніші хатні прикраси-сильветки з кольорового паперу, що читкими сухо-графічними формами надають строгий характер хатній декорації. В протилежність прикрасам з паперу, як от "кандило", "павук", що завжди прикріплюються до стелі, витинянки не мають певного визначеного місця. В селянській хаті цей переносний, а тому і гнучкий для декорування матеріял від невеличких поодиноких пляминок до складних декорацій, де витинянки заповнюють велику площу, можна зустрінути на стелі, сволоку (с. Кізя), на стіні попід стелею, поміж вікнами, над ліжком (с. Ніверка), на пічках і грубах (сс. Бакота і Стара-Ушиця) та навіть на зовнішній стіні під стріхою хати (сс. Гораївка і Стара-Ушиця).

            Витинянки з паперу, в порівнянні з прастарими подільськими настінними розписами – витвори більш новітнього часу, а тому й художня форма витинянок новітніша. Селянки Кам’янеччини надали витинянкам повне художнє оформлення, впливи якого відчуваються й на деяких настінних розписах, через поширення трафареток з паперу – шаблонів для розписів. Витинянки часто додаються до настінного розпису, як складова частина малюнку. Селянки вважають роботу над виготовленням витинянок більш легкою, чистішою ніж над розписами, що вимагають багато часу для виконання. Можливість знімати, під час білення хати, пересувати окремі елементи композицій, теж дає перевагу витинянкам перед розписами, тому що не завжди можна відразу прибрати кращої групіровки або комбінації кольорів.

            Зміст витинянок доволі різноманітний, але переважають мотиви геометрійно-симетричного характеру – розетки або т. зв. "зірки", елементи яких часто запозичені з рослин (напр. з будяка – табл. 6), чому вони й мають спільну зіркам назву "квітки". Поширенню "зірок-квіток", в нечисленних варіянтах, сприяє легкий спосіб виконання вирізуванням потрібної форми через центральне складання паперу; техніка при цьому є часто фактор, що утворює форму розетки. Подвійно складений папір дає прості симетрійні витинянки дерев, вазонів і птахів (таблиці 7,10,11). На кілька разів складений папір дає ритмичний ряд фігур хороводу, традиційно давнього походження (малюнок на стор. 3). Найбільш поширені після розеток, мотиви різних хатніх тварин та "ляльки" (с. Бакота), "кукли" і особливо улюблений, багатий варіянтами "краков’як" (с. Кізя, малюнок на обгортці і табл. 14 /тут відсутня/). Монументально-декоративні композиції "орли" (с. Великі Рункоші, табл. 12), "вудвід" (табл. 9), "баришні" (с. Бакота, табл. 13), "москаль" (табл. 15), чергуються з живо переданим зображенням пташеняти (табл. 9 знизу), струнким вазоном (с. Ніверка, табл. 8), та майстерно виконаних рушників (табл. 1), які наближаються до кращих зразків польських витинянок, що викликали надзвичайний інтерес на Другій Всеросійській Кустарній Виставці 1913 року великим почуттям барв і віртуозности технічного виконання. (Wystawa Przemysłu Ludowego. "Wieś i Dwór". 1913; А. Chmelińska. Księżacy. "Ziemia" 1913).

      Цікавим прикладом оздоблення витинянками хати на Кам’янеччині, як своїм великим масштабом, гарним їх розміщенням так і різноманітним змістом, можна вважати роботу Отаманюк О. (с. Бакота, мал. на стор. 5). Увага декораторки зосереджена на фасадах пічки, груби та простінку поміж пічкою і дверима. Пічка і груба зв’язані арочним лежаком; гзимс згори помащений темнозеленою фарбою і має з фасаду пічки і груби наліплених поземо птахів. Комін пічки, поділений посередині валіком, оздоблений знизу симетрично розположеними, навкруги квадрата, птахами і "москалями". Груба оздоблена "вазоном", на гілочках якого сидять півники і різні птахи. Арочний лежак серед різних витинянок має "баришень", що танцюють (табл. 13). Вони на сволоку чергуються з друкованими лубочними образами. Це доводить про використання селянками різного змістом матеріялу виключно для декоративної мети. Оздоблення хати витинянками вражає глядача, більше ніж розписи, контрастами яскравих кольорів – чорного, жовтогарячого, синього та інших на білій стіні.

      Розмір витинянок звичайно залежить від місця їх призначення. Так невеличкі "зірки" (7-8 см) прикріплюються в ритмічному чергуванні кольорів вздовж сволоків, а великі розміром (до 40 см) – до стін і стелі. Найдавніший матеріял, що вживається і тепер для виготовлення витинянок – кольоровий глянцевий папір, іноді золотий (с. Студениця). За браком названого паперу, особливо в часи горожанської війни, утилізували різну продукцію поліграфічного виробництва – старі шпалери, обгортки зшитків, старі газети. В складних мотивах витинянок до основного кольору наліплюють додаткові, щоб відтінити якусь деталь, наприклад, фартух у дівчини (малюнок на обгортці).

      Вирізують витинянки більшістю дівчата й жінки, але маємо приклади виконання їх господарем хати (с. Кізя, Громик Ів., 30 р.). При вирізуванні приступають до роботи без попереднього малюнку, орудуючи лише ножицями, що поступово дає певність, а уникнення деталів з чисто технічних передумов, природно відводить вирізуванню царину переважно декоративного, орнаментального мистецтва. Висока декоративна якість вирізування, легкість виконання малюнків цією технікою визнана художниками - педагогами важливою для художнього виховання, як засіб для ознайомлення з формою, розумінням фарб і розвитку смаку.

      Ця техніка зайняла певне місце не тільки в навчальних процесах наших трудшкіл, її перенесено після Жовтневої Революції для задоволення культурних потреб села в стінні газети, аплікаційні плякати, що дали новий стимул для художньої творчості селянок, досвідчених у виконанні витинянок.

МАЛЮНКИ НА ОКРЕМИХ ТАБЛИЦЯХ

1. Паперові рушнички (натур. вел.), с. Слобідка Рихтецька. 1926 р.

2 – 6. "Зірки" або "квітки" (зменшено), на стінах хат різних сіл.

7. "Дерево" (натур. вел.), с. Слобідка Рихтецька. 1927 р.

8. "Вазон" на стіні над ліжком (1/3 натур. вел.), с. Ніверка. 1926 р. /фотографії немає/

9. "Вудвид" (натур. вел.), с. Бакота і "Пташенятко" (натур. вел.) село Великі Рункоші. 1925 р.

10. "Птахи" (натур. вел.), с. Слобідка Рихтецька. 1926 р.

11. "Вазон з птахами" (натур. вел.), с. Слобідка Рихтецька, роб. Савчук Ірена. 1925 р.

12. "Орли" (1/2 натур. вел.), с. Великі Рункоші. 1927 р.

13. "Баришні" (натур. вел.), с. Бакота, роб. Отаманюк О. 1928 р.

14. "Краков’як" (натур. вел.), с. Кізя, 1925 р. /фотографії немає/

15. "Москаль" (натур. вел.), с. Бакота, роб. Отаманюк О. 1928 р.

Малюнки виконали в літографії з оригіналів витинянок:

Гагенмейстер В., Кушнір М. і Сварічевська С.

Вгору↑